Поезія війни

Тоді хрустів ще мерзлий грунт,

як перші постріли почулись.

Сталеві кулі чинять бунт,

вбивають все, що вже проснулось.

Згоріли чисті небеса,

ракетний дим їх забруднив.

Там, де були поля вівса,

вогонь лиш попіл залишив.

На тому згарищі втрачаєм

ледь не щодня своїх синів,

та як один, всі точно знаєм,

що квіт свободи нам синів.

І що нам ті погрози люті?

Наш дух не сколихне ніщо.

і хоч давно уже не лютий

й осінній дощ давно пішов,

нам є за що боротись палко. 

Сміливо йдем у бік смертей.

У грудях серце стука жарко,

у вухах сміх рідних дітей.

Наш воїн міць в собі таїть,

злякає він й самого вовка.

На цій землі більше століть

немає дому для цих орків.

Дар'я Загорулько

 

https://drive.google.com/file/d/1NnoTzDxexkbuYcFE-J_dpsit7uFmdr7I/view?usp=sharing